Страница: 4/5
При розходженні лобкового зчленування роділля скаржиться на біль в ділянці симфізу, особливо при руханні ногами. Біль різко посилюється при розведенні ніг, зігнутих у колінних та кульшових суглобах. При пальпації виявляється заглибина між кінцями лобкових кісток, які розійшлися. В разі необхідності діагноз підтверджується рентгенографічне.
Лікування. Спокійне положення в ліжку, туге бинтування ділянки таза.
Спокою треба додержувати на протязі 3—5 тижнів (інколи більше). У деяких жінок в перший час спостерігаються певні порушення ходи («качина хода»), які звичайно надалі зникають. В рідких випадках буває нагноєння гематоми в ділянці лобкового зчленування, що розійшлося, і стійке порушення ходи.
ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО НАЛЕЖАТЬ ДО ЧЕТВЕРТОГО ЕТАПУ ПОШИРЕННЯ СЕПТИЧНОЇ ІНФЕКЦІЇ (ГЕНЕРАЛІЗОВАНА СЕПТИЧНА ІНФЕКЦІЯ)
В деяких випадках гнійники в вені осумковуються, і інфекція по всьому організму не поширюється.
Методи лікування гострого розлитого перитоніту і прогресуючого тромбофлебіту такі ж, як при загальній (генералізованій) септичній інфекції. До генералізованої септичної інфекції належать септицемія і септикопіємія.
Септицемія
Септицемія — тяжке загальне септичне захворювання, яке характеризується тим, що мікроби, які потрапили в кров, розмножуються в ній і розносяться по всьому організму; мікробні токсини спричиняють отруєння організму. В серці, судинах, печінці, нирках та інших органах виникають різко виявлені дистрофічні явища.
Захворювання починається на 2—3-й день після родів ознобом, підвищенням температури до 40—41°, різким погіршенням усього стану. Хвора апатична, сонлива, буває головний біль, інколи спостерігається збудження й маячіння. Пульс малий і частий (120—130 ударів на хвилину), язик сухий, обкладений, шкіра суха з сіруватим або жовтуватим відтінком, на ній нерідко з'являються дрібні, а іноді й великі крововиливи (висип). Часто розвиваються проноси. Нерідко виникає ціаноз кісток, зв'язаний з ослабленням серцевої діяльності. При посіві крові вдається виявити збудника септицемії. Хворі нерідко гинуть навіть при сучасних методах лікування.
Септикопіемія
При септикопіємії мікроби періодично надходять у кров (з існуючих вогнищ септичної інфекції) і утворюють в різних органах і тканинах нові (метастатичні) вогнища септичної інфекції, які звичайно нагноюються.
Основним вогнищем поширення інфекції часто є тромбофлебіт, що нагноївся. Звідси відторгаються частини інфікованого тромба і розносяться по організму. Надалі гнійні метастази утворюються в легені, серці, підшкірній клітковині (абсцеси, флегмони) та в інших органах і тканинах.
В клінічній картині септикопіємії і септицемії багато спільного (важкий стан, висока температура, озноби, частий пульс та ін.). Однак є деякі особливості, зв'язані з тим, що при септикопіємії утворюються метастази в різних органах. Залежно від цього до симптомів, типових для генералі-зованої септичної інфекції, приєднуються ще ознаки ураження того чи іншого органу (легені, серце та ін.). Зворотний розвиток метастатичного вогнища інфекції супроводиться деяким поліпшенням загального стану, припиненням ознобу й зниженням температури.
При виникненні нового метастатичного вогнища знов виникає озноб, підвищується температура, погіршується загальний стан і з'являються додаткові симптоми, які залежать від ураження того чи іншого органу.
Лікування септицемії і септикопіємії. Основні завдання лікування: а) сприяти підвищенню опірності організму хворої, б) впливати на збудника (ослабити, спинити його зростання). Лікування полягає в такому:
1. Ретельний догляд за хворою має величезне значення. Правильний догляд сприяє підвищенню опірності організму й визначає успіх усього лікування.
Палата повинна регулярно провітрюватись, утримуватись у чистоті, перевантаження її неприпустиме. Постільну й натільну білизну змінюють часто, особливо при великому потінні, підкладні пелюшки зміняють в міру забруднення. Підкладні пелюшки повинні бути сухі, добре розправлені (без складок).
Важливе значення має догляд за порожниною рота і шкірою. Необхідно полоскати рот і очищати його ранком, вдень після приймання їжі й на ніч.
Рот витирають ватою, змоченою слабким розчином борної кислоти або бурою з гліцерином (Boracis, Glycerini аа 15,0). Шкіру щодня обтирають слабким розчином спирту, одеколону, ароматичного оцту.
Для запобігання пролежням (які при септичній інфекції утворюються легко) ділянки крижів, хребта й лопаток щодня обробляють камфорним спиртом (додатково до обтирання всієї шкіри). Під таз хворій підкладають гумовий круг.
Туалет зовнішніх статевих органів роблять не рідше як двічі на добу. 2. Правильне харчування є важливішою умовою для підвищення опірності організму, їжа повинна бути калорійною, смачною, різноманітною, легкозасвоюваною. У великій кількості дають цукор, жири — у вигляді вершків, вершкового масла, білки — у вигляді парових м'ясних кот-.лет, вареної риби, вареної курки, яєць, творогу. Якщо нема ураження нирок, для збудження апетиту дають у невеликій кількості.ікру, оселедець та ін. Корисні свіжі фрукти й фруктові соки. Необхідно вводити достатню кількість рідини. Рекомендуються чай, кофе, морс, лужні мінеральні води. Дають вино в невеликих дозах.
3. З метою підвищення опірності організму призначають вітаміни (А, С, групи В, D та ін.), глюкозу внутрівенне (по 20—40 мл 40% розчину) або підшкірне (1—2 л 5% розчину). При наявності тромбофлебіту внутрівенні вливання не показані. Обережно роблять переливання невеликих доз крові. Систематично застосовують серцеві засоби (головним чином камфору), препарати, що посилюють кровоутворення й поліпшують процеси травлення.
4. Застосовують антибіотики, головним чином пеніцилін і стрептоміцин. Пеніцилін вводять через 3 години, добова доза 500 000 — 1 000 000 одиниць. Стрептоміцин вводять через 6 годин по 0,25 г або через 12 годин по 0,5 г, добова доза 1 г. Рекомендується біоміцин по 150 000—200 000 одиниць 4—6 раз на добу.
В останні роки застосовують тетрациклін, тераміцин, еритроміцин (добова доза цих препаратів 800 000 одиниць) та інші антибіотики.
При септичних захворюваннях, в тому числі генералізованих, добре діють сульфаніламідні препарати (білий стрептоцид, сульфазол, сульфа-тіозол та ін.). Сульфаніламідні препарати дають в перші дні у великих дозах (по 1 г через 4 години), потім поступово знижують (стор. 349).
Профілактика післяродових септичних захворювань. В боротьбі з післяродовою септичною інфекцією головне і вирішальне значення має профілактика.
Принцип профілактики післяродової інфекції є наріжним каменем організації всієї роботи жіночих консультацій і особливо родильних будинків. Запобіганню післяродових захворювань сприяють всі заходи зміцнення організму вагітної (харчування, правильний режим, гігієнічне утримання тіла), своєчасне виявлення й усунення всіх вогнищ інфекції, захист вагітної від контакту з інфікованими хворими. Виняткове значення має ретельна асептика при веденні родів, правильний догляд в післяродовому періоді, особиста гігієна медичного персоналу, ізоляція породіль, хворих на гарячку, від здорових.
Важливу роль відіграє боротьба з травматизмом у родах, запобігання кровотечам та іншим ускладненням, які знижують опірність організму жінки.
Санітарно-освітня робота серед вагітних і роділь є важливою умовою для запобігання післяродовим захворюванням.
ПІСЛЯРОДОВИЙ МАСТИТ
В післяродовому періоді нерідко виникає мастит (запалення молочної залози).
Збудниками запалення молочної залози є гноєтворні мікроби, головним чином стафілококи, рідше стрептококи та інші мікроорганізми. Гноєтворні мікроби заносяться на шкіру сосків забрудненими руками, інфікованою білизною, через крапельну і повітряну інфекцію.
Вхідними воротами для мікробів, що знаходяться на шкірі молочної залози, є тріщини сосків. Мікроби можуть проникати в молочну залозу і через мікроскопічне ушкодження епітелію шкіри сосків, які утворюються при годуванні.
В рідких випадках мікроби заносяться в молочну залозу лімфоген-ним або гематогенним шляхом з інших вогнищ інфекції.
Післяродовий мастит звичайно починається раптовим підвищенням температури •до 39° і вище, іноді ознобом. З'являється біль у молочній залозі, загальне нездужання, головний біль, порушення сну, зниження апетиту. Молочна залоза збільшується, в глибині її прощупується болюча щільнувата ділянка, яка не має чітких меж, іноді відзначається почервоніння шкіри над ураженою ділянкою. Пахвинні лімфатичні вузли нерідко збільшуються й стають вразливими.
Запальний процес призводить до закупорки проток молочної залози, тому утворюється застій молока.
Запальний процес може припинитися на цій стадії і в дальшому настає одужання.
При несприятливих умовах (знижена опірність огранізму, вірулентна інфекція, неправильне лікування) запальний процес прогресує й інфільтрат нагноюється (гнійний мастит).
При нагноєнні загальний стан погіршується, нерідко з'являється озноб, температура набуває ремітуючого характеру. Біль у молочній залозі посилюється, в щільному інфільтраті утворюється ділянка флюктуації, шкіра над нею гіперемійована, з синюшним відтінком. Гнійний мастит нерідко має важкий і тривалий перебіг.
Профілактика післяродових маститів зводиться до гігієнічного утримання молочних залоз і до запобігання тріщинам сосків.
Мал.4. Бинтування молочної залози в
Реферат опубликован: 15/06/2005 (14773 прочтено)