Страница: 2/10
Багато гінекологів широко використовували пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви або пункцій гнійних тубооваріальних запальних утворень з наступним уведенням антибіотиків. Проте дуже швидко прийшло розчарування, коли переконались, що повне одужання наступає рідко. Утворюються великі, щільні та болючі інфільтрати, які важко піддається зворотньому розвитку через присутність гнійних осередків, які підтримують запальний процес. Але деякі клініцисти й до тепер притримуються подібного підходу при лікуванні хворих із запальними процесами. О.Т.Михайленко і Г.Н.Бублик-Дорняк (1979) пропонують проводити пункцій черевної порожнини через заднє склепіння піхви на ранніх етапах захворювання - до початку ексудації (фаза гіперемії). Це на їх думку дозволяє попередити утворення спайок та зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі. Одночасно в черевну порожнину пропонується уводити лікувальні суміші: антибіотики з хлорфіліптом або хімотрипсином. При серозному ексудаті лікувальні пункції рекомендують проводити двічі на тиждень (всього 2-3 пункції), при гнійному - через день (4-10 пункцій).
З'явились повідомлення про лікування тазових абсцесів шляхом пункції та аспірації гною за допомогою лапароскопа. Цінність лапароскопічного дослідження при гострих запаленнях жіночих статевих органів підвищується у зв'язку з можливістю виконати прицільне дренування черевної порожнини, а також здійснити внутрішньочеревну перфузію та інфузію різних лікувальних розчинів (В.С.Савельев й співавт.. 1979).
В комплексі загально прийнятих заходів, для попередження гнійно-запальних захворювань після пологів та кесаревого розтину, застосовується метод аспіраційно-промивного дренування матки, Обгрунтування методу: профілактика висхідної інфекції, покращення інволюції матки в післяопераційному та післяпологовому періоді. Суть методики: в порожнину матки, ближче до дна, вводиться Т- або 0-образна хлорвінілова трубка з багатьма отворами. Другий кінець трубки виводиться через канал шийки матки в піхву. Після чого з допомогою дренажної трубки двічі на день зрошується порожнина матки 0,5% розчином діоксидина, етонія, 0,2% декаметоксина. Постійна присутність дренажної трубки протягом 5-6 днів в порожнині матки сприяє швидкому її скороченню і зворотному розвитку. Після цього трубку видаляють з порожнини матки.
За даними деяких авторів (О.К.Погоди й співавт., 1991) встановлено, що при запально-гнійних захворюваннях додатків матки спостерігається різке зниження імунітету, тобто зменшення абсолютної та відносної кількості Т- і В-лімфоцитів. Використання лише антибіотикотерапії веде до значного пригнічення імунологічних реакцій і тим самим сприяє розвитку гнійних ускладнень. Для корекції вторинного імунодефіциту використовують неспецифічну імуностимулюючу терапій (дека ріс, лізоцим, нуклеїнат натрій та інші). Деякі автори (Й.Ю.Франчу, 1987) для підвищення неспецифічної реактивності організму хворих пропонують вживати при лікуванні нативну плазму та антиретикулярну цитостатичну сироватку (ЙЦС). На фоні запального процесу геніталій (Л.І.Іванюта з співавт., 1987) спостерігається зниження гормональної функції яєчників, а саме продукції естрогенів. Тому патогенетично обгрунтованим з включення в лікувальний комплекс невеликих доз естрогенів, а також стероїдів типу преднізолону (К.Kolmorgen еt аl.,1989). Це й окрім того буде профілактикою майбутніх спайок. Відомо, що у формуванні адаптаційно-захисних механізмів, відповідальних за процес одужання, відіграє велику роль симпато-адреналова система (CAC). Особливості клінічного перебігу даного захворювання вказують на наявність функціональних порушень периферичного та центрального відділів вегетативної нервової системи. Тому, деякі автори вважають доцільним використання в комплексі лікувальних засобів нейротропних препаратів (л-ДОПА, етимізолу). З цією ж метою Н.Й. Жаркіним (1984) запропоновано один з методів лікування - іглорефлексотерапія, в основі якого лежить імпульсна дія спрямована на ЦНС через шкірні точки акупунктури. При запальному процесі з наявністю спайкових з'єднань хорошим методом з вібраційний масаж. Він відокремлює розвиток сполучної тканини у патологічному осередку, розрихлює спайки, зменшує конгестивні явища в малому тазу. М.І. Кузін та Б.М. Костюченок (1981) відзначають, що важливу роль при успішному лікуванні гнійного процесу відіграють методи, які значно підвищують концентрацію антибактеріальних препаратів в осередку запалення.
Грунтуючись на проведеному вище аналізі можна стверджувати, що особливе значення впливу на осередок запалення набувають фізичні методи дії. Повідомлень щодо лікування запальних та гнійних процесів за допомогою фізичних методів небагато та вони заслуговують на увагу у зв'язку з істотними перевагами, які випливають з їх етіопатогенетичного обгрунтування.
1.2 Ультрафіолетове опромінення в комплексному лікуванні запально-гнійних процесів.
Значний вклад у вивчення біологічно і дії ультрафіолетового опромінення (УФО) внесли R.Huldichiniky (1919), W.Kollath (1927), які показали, що ультрафіолетові (9Ф) промені здатні проникати через верхній шар шкіри і поглинатись кров'ю, В 1927 році W.Kollath, R.Suhrman вперше описали криві поглинання УФ променів кров'ю та встановили, що еритроцити поглинають їх в 200 разів сильніше аніж сироватка. C.Elliit і A.Weli продемонстрували бактерицидну дію УФ-променів, що послужило поштовхом до їх застосування з лікувальною метою. На основі проведених досліджень, Н.Ко11аі:.п,К.$ипгтап (1927) встановили вплив світлових хвиль різної довжини на біооб'єкт і прийшли до висновку щодо доцільності їх застосування для лікування та профілактики.
Відомо чотири варіанти опромінення аутокрові :
Опромінення відкритим способом в чашці Петрі.
Ізольоване випромінення в закритому кварцовому посуді.
Проточний метод опромінення у процесі витікання через кварцову кювету.
4. Проточна система з використанням перистальтичного насосу з забором крові в ізольований об’єм.
Використовуючи ультрафіолетове опромінення крові D.Kulenkampf (1936) отримав позитивні результати при лікуванні алергічних захворювань та судинної патології. 9 1937-1938 роках H.Burgaharolt таким методом лікував хворих з гнійними захворюваннями.9 1940 році E.Knott. в "Американському товаристві лікарів" продемонстрував свій апарат і зробив доповідь про техніку УФО крові. Добрі клінічні результати застосування УФО крові при різних захворюваннях спричинились до створення різноманітних модифікацій апаратів для опромінення крові (S.Wieiner, 1973; Л.В. Потапов й співавт.,1977; І.І.Кондратьев,1981; В.В.Крашутский,1991).
У нас експериментальне та клінічне дослідження УФО крові вперше провели у 1937 році Й.Філатов і Т.Касумов. Вони встановили, що морфологічний склад крові, резистентність еритроцитів та швидкість їх зсідання при цьому не змінюються. Отримали позитивні результати при лікуванні різних видів анемій.
Про позитивний вплив методи при лікуванні ряду гінекологічних захворювань зазначають И.И.Бенедиктов (1981), Г.Г.Волков (1981), П.Р.Зенков (1981), В.Р.Попов й співавт.( 1991).
Стимуляція клітинного і гуморального імунітету є одним з механізмів лікувальної дії АУФОК (Дуткевич І.Г. і ін. 1986) .Значну активацію розеткоутворення Т-і В-лімфоцитів виявили (Поташов Л.В. і Чемінова Р.В.- 1980 р.)
У дії АУФОК на організм людини можна умовно виділити три фази :
1.Первинні фотоефекти на клітинно-молекулярному рівні .
Утворення біологічноактивних речовин .
Активація нейро-гуморальних систем організму.
Приймаючи до уваги позитивний ефект АУФОК - терапії, а точніше зниження в’язкості крові, покращення кровообігу ,насичення тканин киснем ,активація імунних процесів та ін., необхідно відмітити, що всі ці ефекти безпосередньо пов’язані з властивостями і функціями основних елементів крові - еритроцитів, що виконують в організмі транспортну, живильну, дезінтоксикаційну, імунологічну та багато інших функцій. Тому можна сказати ,що в механізмі дії АУФОК одну з основних ролей виконує еритроцит .Всі основні функції клітин крові ,особливо еритроцитів , в більшості залежить від їх поверхні - структури, властивостей стану. Патологічні процеси в організмі супроводжуються ,як правило , зміною поверхні циркулюючих клітин ,що призводять до порушення життєво важливих функцій .Це на думку Л.А.Дєвєнєвої , визвано тим ,що глікокалікс еритроцитів перевантажений різними метаболітами ,продуктами реакцій запалення різної локалізації .Так як еритроцити мають найбільшу масу і поверхню у порівнянні з іншими клітинами крові ,і тому ,що еритроцитам властива найбільша сорбційна здатність ,вони адсорбують на собі основну кількість метаболітів запалення ,тобто вони представляють собою збільшені в розмірах ,екрановані молекули найрізноманітнішої природи , малоактивні ,окремі частинки ,що повільно рухаються в кровоносному руслі.
При цьому змінюються агрегаційні властивості еритроцитів, що тягне за собою зміни постачання тканин киснем і поживними речовинами , зв’язування токсинів та продуктів метаболізму ,порушення мікроциркуляції ,реології крові та ін. УФ-опромінення глікокалікса еритроцитів при АУФОК призводить до десорбції нашарованих метаболітів , що гальмують роботу еритроцита ,звільнення їх рецепторного поля від продуктів запалення. Таким чином , первинним пусковим механізмом неспецифічної дії УФО на кров хворого є УФ- альтерація поверхні еритроцита хворого від екранованих її медіаторів і метаболітів запалення , звільнення за допомогою УФО призводить до збільшення деформування мембран ,нормалізації оберненої агрегації еритроцитів ,активації мембран залежних процесів в них і нормалізації функціювання всієї клітини.
Реферат опубликован: 16/06/2005 (17571 прочтено)