Страница: 1/3
Пройде ще небагато часу і людство переступить поріг другого тисячоліття нової ери. Воно візьме з собою у майбутнє здобутки існуючої цивілізації. Однак підуть слідом і хвороби, і вади, і шкідливі звички. Кому відомо, скільки років мають інсульт, виразкова хвороба, епілепсія, рак та інші захворювання? Як з ними боротися? Такі питання вірішують наші медики-сучасники. Це саме хвилювало і стародавніх лікарів. Позитивний досвід цих лікарів і їх боротьби із багатьма захворюваннями використовується у так званих нетрадиційних методах лікування.
Нетрадиційні методи лікування — це аж ніяк не данина капризній моді популярних віянь, а цінний досвід стародавньої медицини, який потребує нового переосмислення з наукових, морально-етичних, соціально-біологічних позицій.
Науково-технічний прогрес, на який покладалися великі надії, дав багато досягнень і відкриттів. Однак нині ми вже менше говоримо про те, що здобуто, а більше про втрачене, про те, яку ціну заплачено за ті чи інші досягнення.
Традиційні і нетрадиційні методи лікування не заперечують, а взаємодоповнюють одні одних і можуть добре співіснувати. Можливо, в майбутньому, коли лікарі розширять свій арсенал лікувальних методів, коли назавжди зникне поняття “безперспективний хворий”, розподіл на традиційні і нетрадиційні методи лікування стане досить умовним і згодом перестане існувати.
“Природа лікує — лікар діагностує”. Надзвичайно актуальним є нині це стародавнє латинське прислів’я. Приорітет природи у лікуванні захворювань, правильне використання лікарями природних факторів для зцілення хворих і тих, які страждають, дадуть свої щедрі плоди добра і милосердя.
Лікар має бути досвідченим багато у чому, і, до речі у масажі.
Гіппократ
З історії масажу
Масаж — одне з чудових відкриттів людства. Протягом багатьох віків він приносить користь людям: зміцнює їх здоров’я, підвищує життєвий тонус, звільняє від хвороб. Як лікувальний, гігієнічний і косметичний засіб він був відомий стародавнім китайцям, індусам, єгиптянам та іншим народам.
На основі даних, одержаних з історичних джерел, вчені вважають, що масаж виник у Стародавньому Китаї ще за 25 віків до нашої ери. Після знайдення особливої кам’яної голки Китайська академія медицини дійшла висновку, що акупунктура виникла тут приблизно 10 тисяч років тому, а ручний масаж іще раніше.
Техніка китайського масажу складна і різноманітна. Вона вимагає від масажиста не тільки високої кваліфікації, а й глибокого розуміння виконуваної дії. Всі ці маніпуляції віконуються за допомогою кистей рук, пальців, нігтів, а також коліном, ліктем, навіть п’яткою масажиста.
Великий досвід нагромадили медичні школи Індії, Непалу, Цейлону щодо використання масажу при укусах змій, втомі, травмах, ударах, вивихах, переломах, розтягненнях тощо. Найважливішим медичним трактатом індійських лікарів є “Аюрведа”, що у перекладі з санскриту означає “Наука життя”. Ця книга складається з великої кількості різних медичних трактатів, зібраних у єдину систему. Вона основана на лікуванні хвороб за допомогою масажу, трав, коренів рослин, мінералів і навіть металів.
З давніх часів особливо ретельно займалися вивченням призначення і техніки масажу жреці індійських храмів. Багато прийомів і систем масажу ніколи не записувалися і передавалися від батьків до дітей в усній формі.
Після завоювання окремих частин Індії арабами індійський масаж наблизився до класичного. Араби також запозичили багато елементів індійського масажу. Ще за 12-15 віків до нашої ери народи Єгипту, Абісінії, нубії, лівії та інших арабських держав знали і застосовували масаж із різною метою. Про це свідчать зображення на посуді, рельєфах із алебастру, стародавніх папірусах.
Завоювання Єгипту греками призвело до занепаду культури і мистецтв арабів, але масаж одержав новий розвиток у Стародавній Греції — колисці європейської цивілізації. Епоха розквіту її культури стала періодом динамічного розвитку науки про масаж серед європейців.
Масажу навчалися у старогрецьких гімнасіях — школах фізичних вправ. Він був поширений під назвою “апатерапія”, що означало лікувальний, гігієнічний і спортивний масаж. Він був обов’язковим після відвідування лазні. У спеціальних салонах виконувалися гігієнічний і косметичний масажі та здійснювався догляд за шкірою обличчя і рук, а також волоссям.
Після завоювання Греції римляни запозичили у греків різні види мистецтв і наук. Лікарі Римської імперії почали використовувати досягнення стародавніх медицин Китаю, Індії, Єгипту, Греції. Масаж продовжував розвиватися як мистецтво лікування і засіб фізичного виховання. Для збереження здоров’я і краси римські громадяни проводили багато часу в лазнях, виконуючи гімнастичні вправи і масаж. Знамениті терми Каракали та Діоклетіана в Римі вміщували до 3500 чоловік. Можна відзначити, що розквіт мистецтва в усіх народів співпадав із загальним зростанням рівня науки і культури.
Крах Римської імперії мав тяжкі наслідки для народів, які її населяли. Масаж, як засіб фізичного виховання, профілактики хвороб і лікування, занепав. Людство вступило в епоху похмурого Середньовіччя. Лише арабські, тюркські та інші народи, які сповідували іслам, продовжували розвиток медицини.
Масаж у слов’янських народів Стародавньої Русі має свої характерні відмінності. Він нерозривно пов’язаний з використанням лазні. Кліматичні умови Півночі та середньої смуги території Русі не дозволяли робити масаж поза приміщенням. Лазні топилися березовими полінами, які дають великий жар. Використовувалися березові віники, а також настої трав, квас, хміль. Березові віники виготовлялися за встановленими правилами і в певну пору року. Іноді користувалися віниками з дуба, кропиви, ялівцю. Про любов слов’ян до лазні свідчить прислів’я “Лазня парить, лазня править, лазня все поправить”.
А й дійсно, правди не знати тому,
Хто прагне роздивитися у тому,
Що видно зовні, всю глибинну тьму.
Данте Аліг’єрі
Мистецтво масажу
Поняття “мистецтво масажу” зустрічається у нашому повсякденні дуже рідко. Ми звикли цінувати мистецтво художника, співака, скульптора, справедливо винагороджуємо їх талант і майстерність. Мистецтво масажу, на жаль, не здобуло такої гучної слави. Воно реалізується важкою щоденною працею, завданням якої є лікування захворювань людського організму руками. Масаж — це наполеглива і кропітка робота, спрямована на відновлення порушеної гармонії людського організму, а також творчий процес, який нагадує роботу скульптора і відрізняється від неї лише тим, що масаж переборює біль і страх людини. Це глибинне і невидиме мистецтво вмикає природні механізми, які здійснюють роботу непомітно, поступово і зберігають при цьому свої таємниці.
Масаж — це реальна альтернатива багатьом видам і способам медикаментозного лікування. І якщо ми нині говоримо про екологічно чисті виробництва, екологічно чисті продукти, то настав час також подумати про екологічно чисті методи лікування з точки зору природи людського організму.
Кожний, хто приступає до виконання масажу, крім обов’язкового дотримання правил гігієни, показань та протипоказань, повинен знати, що всяка привнесена в організм дія викликає протидію. Не знаючи анатомічної будови людського організму, законів циркуляції крові та лімфи, іннервації органів і тканин, братися за лікування масажем небезпечно. А якщо хворий має похилий вік і кілька хвороб, то дія, спричинена масажем, може негайно викликати таку протидію, яка може стати причиною виникнення у нього кризового стану.
Застосовуючи масаж, ми ставимо певні конкретні і послідовні завдання і сподіваємося на хороші результати. Якщо його роблять здоровій людині, то відповідна реакція не примусить довго чекати і, як правило, відповідатиме очікуваній, або буде вищою за якісними показниками стосовно прогнозу, який передбачався.
При виконанні масажних маніпуляцій особам, які мають окремі зміни в органах і тканинах, передбачити відповідну реакцію хворого значно складніше. Вибираючи тактику, глибину і тривалість масажу, слід бути дуже обережним. Необхідно так побудувати процес лікування, щоб викликана “дія” рівнялася одержаній “протидії”.
Відповідь організму на виконання масажних процедур може бути неадекватною, надто сильною або слабкою, запізнілою, розсіяною серед змінених органів та тканин. Змінюється також і загальний поріг відчуття болю. Це слід обов’язково враховувати, адже з цієї причини у хворого може виникнути негативний емоційний фон. Він може мати місце протягом перших сеансів і якщо цього не перебороти, а навіть поглибити грубими болючими маніпуляціями або різким словом, роздратованою поведінкою або жестами, у людини виникне стійке негативне сприйняття будь-яких маніпуляцій, що виконуються руками. Недовір’я, страх і сумніви оволодівають нею. Це призводить до того, що хворий стає рабом своєї хвороби. Тому елементи психогігієни, почуття милосердя і співчуття до хворої людини мають велике значення при виконанні масажних маніпуляцій.
Як би не тяжко було хворій людині, вона завжди сподівається на одужання і вірить в нього. Тому і звертається за допомогою до лікаря, який має цінувати таке довір’я понад усе. Під впливом хвороби у людини виникають почуття страху, скритності, образи. Тому необхідно словом і дією підбадьорити, допомогти позбутися поганих передчуттів, непевненості і т.п. Якщо ж масажист, переборюючи опір м’язів, викликаний “спазмом страху”, буде наполегливо їх масажувати, то результат буде протилежний очікуваному.
Навіть якщо масаж виконує і не лікар, то дотримання заповіді “Не шкодь!” є обов’язковим. Від того, як буде виконано масажні маніпуляції, залежить тривалість процесу одужання хворого.
Реферат опубликован: 11/04/2005 (6923 прочтено)