Страница: 1/3
Лікування мінеральними водами
Водолікування відоме з найдавніших часів. Перші відомості про нього містяться в індуістських Ведах (1500 років до н.е.). Прісною і мінеральною водою користувалися для гігієнічних і лікувальних цілей древні ассирійці, вавілонці, єгиптяни. У Древній Греції техніку водолікування удосконалив Гіппократ, а пізніше воно було перенесено в Древній Рим і поступово поширилося по усьому світі.
Принцип водолікування заснований на тому, що вода, володіючи високою теплоємністю, великою теплопровідністю і конвекцією, добре розчиняючи різні солі і гази, при впливі на організм через нервові рецептори шкіри викликає доброчинні хімічні і біохімічні зміни в організмі.
Мінеральні води, підземні (іноді поверхневі) води, що характеризуються підвищеним змістом біологічно активних мінеральних (рідше органічних) компонентів і які володіють специфічними фізико-хімічними властивостями (хімічний склад, температура, радіоактивність і ін.), завдяки яким вони спричиняють на організм людини лікувальну дію. У залежності від хімічного складу і фізичних властивостей мінеральні води використовують у якості зовнішнього чи внутрішнього лікувального засобу.
Закономірності утворення і поширення. Процес утворення мінеральних вод дуже складний і ще недостатньо вивчений. При характеристиці генезису мінеральні води розрізняють походження самої підземної води, що є присутні у ній гази і утворення її іонно-сольового складу.
У формуванні мінеральних вод беруть участь процеси інфільтрації поверхневих вод, поховання морських вод під час опадонакопичення, вивільнення конституційної води при регіональному і контактовому метаморфізмі гірських порід і вулканічні процеси. Склад мінеральних вод обумовлений історією геологічного розвитку, характером тектонічних структур, літології, геотермічних умов і інших особливостей території. Найбільш могутні фактори, що обумовлюють формування газового складу мінеральних вод — метаморфічні і вулканічні процеси. Летучі продукти, що виділяються під час цих процесів, (CO2, HCl і ін.) надходять у підземні води і додають їм високу агресивність, що сприяє вилуджуванню вміщаючих порід і формуванню хімічного складу, мінералізації і газонасиченості води. Іонно-сольовий склад мінеральних вод формується при участі процесів розчинення соленосних і карбонатних відкладень, катіонного обміну й ін. Гази, розчинені в мінеральних водах, служать показниками геохімічних умов, у яких йшло формування даної мінеральної води. У верхній зоні земної кори, де переважають окисні процеси, мінеральні води містять гази повітряного походження — азот, кисень, вуглекислоту (у незначному обсязі). Вуглицеводневі гази і сірководень свідчать про відбудовну хімічну обстановку, властиву більш глибоким надрам Землі; висока концентрація вуглекислоти дозволяє вважати утримуючу її воду метаморфічної обстановки, що сформувалася в умовах.
На поверхні Землі мінеральні води виявляються у виді джерел, а також виводяться з надр свердловинами (глибини можуть досягати декількох км). Для практичного освоєння виявляються родовища підземних мінеральних вод зі строго визначеними експлуатаційними можливостями (експлуатаційними запасами).
На території України і зарубіжних країн виділяються провінції мінеральних вод, кожна з який відрізняється гідрогеологічними умовами, особливостями геологічного розвитку, походженням і фізико-хімічними характеристиками мінеральних вод. Досить ізольовані пластові системи артезіанських басейнів являють собою провінції солоних і ропних вод різноманітного іонного складу з мінералізацією до 300-400 г/л (іноді до 600 г/л); вони містять гази відбудовної властивості (вуглеводні, сірководень, азот). Складчасті регіони й області омолоджених платформ відповідають провінціям вуглекислих мінеральних вод (холодних і термальних) різного ступеня мінералізації. Області прояву новітніх тектонічних рухів відносяться до провінції азотних слабо мінералізованих лужних, часто кременистих і інших вод.
Роль води в організмі людини. Кожна мінеральна вода складається зі звичайної води, газів і розчинених у ній твердих мінеральних і органічних речовин.
Роль води в організмі людини. Вода - не простий, байдужний розчинник, а особливе середовище, без якого не можуть протікати життєві процеси організму. Голодуючий може втратити весь жир, глікоген і половину білків і все-таки продовжувати жити, а втрата 10% води приводить до загибелі організму.
В організмі людини найбільшою по вазі складовою частиною є вода. Кількість її в тілі зародка на початку утробного періоду близько 90% загальної маси, у немовлят знижується до 70-75% і поступово доходить до 60% у дорослих. Вода міститься в клітках тіла й у міжклітинних просторах.
В результаті вживання мінеральної води відбувається сумарна дія солей, що містяться в ній, і інших речовин, що проникають через слизову оболонку в кров.
Хімічний склад кліток різний. У ядрі їх є фосфор. В еритроцитах значне місце належить залізу, калію і фосфору, у міжклітинній рідині - натрію і хлору. Білок щитовидної залози характеризується своїм з'єднанням з йодом.
Очевидно, усі ці речовини, надходячи в організм із мінеральною водою, можуть диференціювати, проникати у відповідні тканини. Так само, як і при звичайних умовах травлення і засвоєння їжі і питва поповнювати запас у тих клітках, тканинах і органах, що у них найбільше бідують і в яких мають місце порушення обміну саме цих речовин.
Однак виходить, що не завжди можна ввести в організм речовини, недолік яких є причиною виниклого патологічного процесу, щоб його усунути. Так, наприклад, при рахіті кальцій, що вводиться в надлишку, не засвоюється організмом.
Вода сама по собі необхідна для життєдіяльності організму. Але існує вода, що володіє особливими цілющими властивостями. На місці джерел цілющої води зараз розміщені світові курорти, такі, як Карлові Вари, Баден-Баден, Ніцца, Крим, Сергієвські мінеральні води (у Самарській області), Марціальні води в Карелії, Кавказькі мінеральні води й інші, не менш відомі здравниці.
Історія найвідоміших джерел цілющої води іде в глиб століть. На території Європи, Росії, Середньоазіатських країн існує велика кількість курортів з мінеральними джерелами з багатовіковою традицією лікування і користування!
Увесь цей час властивості мінеральних вод з різних джерел вивчалися і застосовувалися на практиці при багатьох хворобах. Сучасна медицина дає повний опис мінеральних вод і показання для їхнього застосування.
З лікувальними цілями (як зовнішньо, так і всередину) застосовують найрізноманітніші мінеральні води. Їхні властивості, класифікацію, критерії оцінки терапевтичного впливу на організм при різних захворюваннях вивчає і розробляє бальнеологія. До лікувального відносять тільки ті мінеральні води, зміст хімічних компонентів і фізичні властивості яких відповідають прийнятим нормам, розробленим на основі багаторічного досвіду лікувального застосування і спеціальних досліджень. В результаті вживання мінеральної води відбувається сумарна дія солей, що містяться в ній, і інших речовин, що проникають через слизову оболонку в кров.
Бальнеотерапія (від лат. balneum — купання і терапія), зовнішнє лікування мінеральними водами. Іноді до бальнеотерапії неправильно відносять грязелікування, морські ванни, купання в лиманах, у ропі солоних озер (ропні ванни). Мінеральні води діють на організм температурою, хімічним складом, гідростатичним тиском. Крім того, нервові рецептори піддаються роздратуванню газами (CO2, H2S, NO2 і радіоактивними речовинами (радон), що проникають через шкіру, слизові оболонки і дихальні шляхи в кров. Мінеральні води при бальнеотерапії застосовують у вигляді ванн при захворюваннях серцево-судинної системи й інших внутрішніх органів, нервової системи, органів руху й опори, шкірних захворюваннях. Протипоказання: порушення кровообігу вище I-II ступеня, інфекційні захворювання в гострій стадії, злоякісні пухлини, туберкульоз в активній фазі, цирози печінки, хронічні захворювання нирок, хвороби крові в гострій стадії, різке загальне виснаження.
Характеристика і класифікація мінеральних вод. Проводиться по їхньому хімічному складі і фізичних властивостях. При цьому враховується загальна мінералізація, іонний і газовий склад, радіоактивність, температура, реакція середовища. По кількості компонентів у грамах на один літр розрізняють мінеральні води: слабкої мінералізації (1-2 г/л), малої мінералізації 2- г/л), середньої (5-15 г/л) і високої мінералізації (15- г/л).
Ступінь мінералізації води багато в чому визначає можливості її лікувального застосування. Зміст мінеральних речовин більш 10-12 г/л у хлоридних водах є максимальним для використання їх у натуральному вигляді при внутрішньому вживанні. Води високої мінералізації застосовуються для ванн.
Ефективність лікування слабо мінералізованими водами обумовлена не їхнім іонним складом, а змістом органічних біологічно активних речовин, кремнієвої кислоти, радіоактивністю, підвищеною температурою.
Іонний склад мінеральних вод може бути найрізноманітнішим, але основне значення мають іони хлору, натрію, кальцію, магнію. Газовий склад вод залежить від кількості вільного чи розчиненого газу, однак для лікувального застосування важлива наявність вуглекислого газу, сірководню, азоту, метану. Біологічно активні речовини, незважаючи на незначну їхню кількість у воді, грають дуже важливу роль: при внутрішньому прийомі найбільш активні йод, бром, залізо, фтор, миш'як. Органічні речовини містяться в мало мінералізованих водах у вигляді гумінов, бітумів, фенолів. Радіоактивні мінеральні води характеризуються підвищеною кількістю радону, а їхню лікувальну дію обумовлюють короткоживучі продукти його розпаду, в основному альфа-випромінювання.
Реферат опубликован: 18/04/2005 (8197 прочтено)